Мова безбар’єрності: як говорити про людей із повагою
Слова, якими ми описуємо людину, впливають і на те, як ми до неї ставимося, і на те, як вона почувається поруч із нами. У психологічній практиці я часто бачу, як одне необережне слово — «псих», «інвалід», «ненормальний» — роками заважає людині звернутися по допомогу або почуватися рівною серед інших.
1 жовтня 2026 року Національна комісія зі стандартів державної мови затвердила стандарт державної мови «Термінологія безбар’єрності». Розповідаю, що це означає на практиці, і наводжу приклади, які легко запам’ятати.
Що таке безбар’єрне мовлення
Стандарт дає йому таке визначення:
Процес практичної реалізації мови, ґрунтований на принципах поваги та людиноцентричності, що передбачає культуру коректного спілкування і добір слів і речень, які не стигматизують, не дискримінують та не відтворюють стереотипів чи упереджень.
Стандарт «Термінологія безбар’єрності», п. 4.2.2
Стандарт нічого не забороняє в розмові на кухні. Він встановлює єдину норму для офіційного спілкування, законів, освіти, науки, медіа й професійної комунікації — тобто там, де слова чують тисячі людей і де вони формують ставлення суспільства.
Принцип «спочатку людина»
Головне правило просте: спершу називаємо людину, а вже потім — її ознаку, і лише тоді, коли вона справді важлива для розмови. Не «інвалід», а «людина з інвалідністю». Не «аутист», а «людина з розладом аутистичного спектра».
Різниця не формальна. Коли ознака стає іменником, вона заступає собою людину: залишається тільки діагноз. А людина з інвалідністю — це ще й чиясь донька чи батько, фахівець, спортсмен, сусід. Інвалідність — лише одна з її рис.
Так само не працюють евфемізми на кшталт «людина з обмеженими можливостями» чи «з особливими потребами»: обмежені можливості й особливі потреби є в кожного з нас, тож ці слова нічого не пояснюють, а лише підкреслюють «інакшість».
Як говорити коректно: приклади
Ось найпоширеніші слова, які варто замінити. Ліворуч — те, що досі часто звучить у мові й медіа, праворуч — коректний варіант.
| Замість | Краще сказати |
|---|---|
| інвалід; людина з обмеженими можливостями; людина з особливими потребами | людина з інвалідністю |
| колясочник, візочник | людина, яка користується кріслом колісним |
| глухий, глухонімий | людина з порушеннями слуху |
| сліпий, людина з вадами зору | людина з порушеннями зору; незряча людина |
| мова жестів, сурдопереклад | жестова мова |
| даун, «сонячні люди» | людина із синдромом Дауна |
| аутист, «людина дощу» | людина з розладом аутистичного спектра (РАС) |
| СДУГшник | людина зі СДУГ |
| біженець (про переселенців усередині країни) | внутрішньо переміщена особа (ВПО) |
| мати-одиначка | мати, яка самостійно виховує дитину |
| бомж, безхатько | бездомна людина, людина без домівки |
| неблагополучна сім’я | сім’я у складних життєвих обставинах |
Окремо про жестову мову: «мовою жестів» ми всі користуємося, коли жестикулюємо під час розмови. Жестова мова — це повноцінна мова зі своєю граматикою й словником, якою спілкуються люди з порушеннями слуху.
Слова про психічне здоров’я
Для мене як психологині це найважливіша частина теми. «Псих», «неадекватний», «ненормальний», «психічно хворий» звучать як лайка — і саме так їх найчастіше і вживають. Навіть жартома: «я сьогодні неадекватна», «він якийсь псих».
Кожне таке слово закріплює думку, що психологічні труднощі — це щось соромне. Тож людина, якій справді погано, мовчить, приховує свій стан і роками відкладає звернення до фахівця, бо боїться, що її теж так назвуть.
Варто уникати й звороту «страждає на». Діагноз не визначає, чи людина страждає: хтось живе з розладом і почувається щасливим, а хтось страждає без жодного діагнозу. Коли вам справді потрібно назвати стан, скажіть «людина з психічними порушеннями», а ще краще — опишіть, що саме відбувається, без ярликів.
Якщо вам зараз важко — це не робить вас «неадекватними». Про те, з якими станами я працюю, я пишу окремо.
Як звертатися до самої людини
- Коли не знаєте, як сказати, — запитайте. Частина людей у спектрі аутизму сама називає себе аутистами, частина людей з порушеннями слуху — глухими. Якщо людина обрала, як говорити про себе, поважайте її вибір.
- Не згадуйте діагноз чи інвалідність, якщо це не стосується справи. У більшості розмов ця ознака просто не потрібна.
- Звертайтеся до самої людини, а не до її супровідника чи перекладача жестової мови.
- Помилилися — виправтеся й рухайтеся далі. Мета безбар’єрної мови — повага, а не бездоганність. Вибачення й правильне слово наступного разу важать більше, ніж страх щось сказати не так.
Безбар’єрність у моїй практиці
Я навчалася жестової мови за програмою «Почуй мене» та проходила навчання у Всеукраїнській науково-практичній школі інклюзивної освіти щодо дітей з аутизмом — повний перелік є на сторінці «Кваліфікація».
Якщо для консультації вам потрібні певні умови, напишіть про це заздалегідь — разом подумаємо, як їх забезпечити. Онлайн-формат часто допомагає оминути частину бар’єрів. Написати мені.
Джерела
- Стандарт державної мови «Термінологія безбар’єрності», затверджений рішенням Національної комісії зі стандартів державної мови № 279 від 1 жовтня 2026 року.
- Довідник безбар’єрності — словник коректних термінів і правила мови.
- Ілюстрації: Ольга Дегтярьова, Довідник безбар’єрності.